методичка скарбничка

Опис досвіду роботи

вчителя української мови та літератури

Лохвицької ЗОШ І-ІІІ ступенів №3

Колєнової Олени Іванівни

«Сучасний урок - це твір мистецтва,

де педагог уміло використовує

 всі можливості для розвитку

 особистості учня».

М.Ебнер-Ешенбах

Вступ

Ідея необхідності всебічного розвитку особистості, її творчого потенціалу дістала відображення в Національній доктрині розвитку освіти в Україні, Державному стандарті базової і повної середньої освіти, оновленій програмі з української мови ,концепції «Нової української школи», де зокрема зазначено, що зростає роль уміння здобувати інформацію з різних джерел, засвоювати, поновлювати та оцінювати її, застосовувати способи пізнавальної і творчої діяльності. Пріоритетним стає питання формування ключових компетентностей як провідного компонента структури загальної підготовки й розвитку особистості.

Визнання компетентнісного підходу провідним у навчанні передбачає формування не лише предметної, а й ключових компетентностей.

Відповідно до чинного Державного стандарту базової й повної загальної середньої освіти навчальний матеріал програми з української мови розподілено за змістовими лініями.

Призначення мовленнєвої змістової лінії полягає в забезпеченні цілеспрямованого формування вмінь і навичок, що є базовими для предметної і ключових  компетентностей. Її зміст реалізують на кожному уроці, що дає змогу зробити процес розвитку мовленнєво-комунікативних умінь і навичок ефективним.

Мета навчання української мови в школі (предметна) — формування компетентного мовця, національно свідомої, духовно багатої мовної особистості.

Виходячи з вище окреслених завдань,учителька української мови та літератури Колєнова Олена Іванівна поглиблено працює над темою  «Цілеспрямоване формування предметної і ключових  компетентностей в ході реалізації мовленнєвої змістової лінії на уроках української мови».

Провідна ідея досвіду її роботи полягає в широкому використанні крім обов’язкових, ще й  рекомендованих  видів творчих  робіт  ,представлених актуальними для школярів жанрами, теми яких скеровано на формування в учнів ключових компетентностей. 

Мета  — формування в учнів життєвих компетентностей, необхідних для успішної самореалізації в житті, навчанні та праці.

Опис досвіду

          Пріоритетною ідеєю курсу української мови в основній школі є забезпечення інтенсивного мовленнєвого та інтелектуального розвитку учнів. Володіння українською мовою, уміння  спілкуватися, добиватися успіхів у процесі комунікації є тими характеристиками особистості, які здебільшого визначають досягнення людини практично в усіх галузях життя, сприяють її успішній адаптації до мінливих умов сучасного світу.

Колєнова О. І. переконана, що роль учителя-словесника у формуванні національно свідомої мовної особистості школяра – одна з головних. З 2016 року учителька  працює над формуванням в учнів життєвих компетентностей в ході реалізації мовленнєвої змістової лінії на уроках української мови.

  Надає перевагу таким темам для створення самостійних висловлювань, які були б пов’язані з життєвим досвідом учнів, зацікавлювали б їх, викликали інтерес, прагнення поділитися думками, зближували реальну й навчальну мовленнєву діяльність, мали б чітке виховне спрямування тощо.

Уроки з української мови  будує так, щоб кожен із проведених видів робіт виконував свою роль у формуванні певного комунікативного вміння, щоб учні успішно оволодівали і монологічним, і діалогічним мовленням, спираючись на знання про текст, види мовленнєвої діяльності, стилі, типи, жанри мовлення, ситуацію спілкування, набували культури мовлення і спілкування.

     Комунікативна діяльність організовує в ході розв’язання системи усних і письмових мовленнєвих завдань, розташованих у порядку наростання їх складності. Для надання школярам більших можливостей спілкуватися, висловлювати власні думки й почуття, широко впроваджує групову форму проведення занять, індивідуалізує й диференціює систему письмових робіт.  

          У 2016-2017 н.р. Колєновою О.І. в процесі викладання української мови конкретно  у 5 класі активно використовувалися індивідуальні та групові форми роботи з учнями,що забезпечувало особистісно зорієнтований характер навчання. Застосовувалися такі методи роботи: навчальні опори, завдання з теоретичною підтримкою, завдання за зразком,діалог з учителем,сюжетно-рольові ігри,експрес-опитування,алгоритми тощо.  Творче використання елементів педагогічного досвіду О.В. Буряк, учительки  української мови   та літератури Варварівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. Карлівської районної ради Полтавської області , з питання «Пристосування учительських методик до індивідуально-психологічних особливостей  учнів,авторської педтехнології Каткової І. Б. «Евристичні методи вивчення орфографії «(Кременчуцька гімназія № 6), динамічних таблиць зробило навчання учнів 5 класу цікавим, нестандартним.

Олена Іванівна постійно користувалася  методичними матеріалами електронних  ресурсів, авторських майстер-класів з метою осучаснення змісту, форм і методів викладання.

Як результат  роботи вчительки, на кінець навчального року учні 5 класу  в ході реалізації мовленнєвої змістової лінії на уроках української мови усвідомили основні правила спілкування, вимоги до мовлення, навчилися розуміти прослуханий текст, виділяти й запам’ятовувати в прочитаному головне, ставити питання до прочитаного, переказувати докладно почуті тексти, складати й розігрувати діалоги за опорними словами.

З 01.09.2017 року вчителька реалізує в 6 класі вимоги оновленої програми з української мови. Так як дана програма відображає засадничі ідеї Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, ідеї концепції «Нова українська школа» , Колєнова О. І. почала широко використовувати крім обов’язкових, ще й  рекомендовані  види творчих  робіт  ,представлених актуальними для школярів жанрами, теми яких скеровано на формування в учнів ключових компетентностей.  Тим більше, що серед рекомендованих видів робіт учитель може обирати ті, які вважає найбільш актуальними й корисними, до того ж він може змінювати теми висловлювань залежно від інтересів і потреб кожного класу. « А це простір для творчості»,- вважає вчителька.

Рекомендовані види робіт обираються Колєновою О.І. за ступенем наростання їх складності. Наприклад, під час вивчення теми « Краса й багатство української мови», спочатку учні колективно працювали над складанням простого плану висловлення на тему «Багатство української мови»,потім коментували вислови відомих людей про красу й багатство української мови,а вже тоді складали й записували власні речення, висловлювання. Все це, звичайно ж, сприяло формуванню в учнів таких компетентностей, як спілкування державною мовою, загальнокультурна грамотність.

При повторенні матеріалу про однорідні члени речення для учнів середнього рівня учителька вибрала серед рекомендованих видів робіт поширення простих речень однорідними членами речення. Аби всі учні справилися з завданням, вона для кожного з них підготувала картку підтримки « Ти зможеш!».  А на наступному уроці була колективна робота у комп’ютерному класі – складання електронного листа з використанням однорідних членів речення. У пригоді всім учням стала інструкція з ефективного самонавчання. Так доречно і творчо вчителька в ході реалізації мовленнєвої змістової лінії на уроці  української мови провела роботу по формуванню в шестикласників не тільки предметної , а ще й однієї з ключових компетентностей  учнів   - уміння вчитися впродовж життя.

З метою формування компетентності «Загальнокультурна грамотність» під час вивчення лексикології неодноразово Колєновою О.І. з рекомендованих видів робіт виконувалося редагування речень і текстів, у яких допущено лексичні помилки. При цьому з метою увиразнення  даної ключової  компетентності вчителька корелює матеріал, що вивчається, з наскрізною лінією «Підприємливість і фінансова грамотність» (НЛ-4), цим самим виконуючи вимоги оновленої програми.

Вчителькою підготовлений і поданий на розгляд методичної ради школи конспект  компетентнісного уроку в 6 класі з теми

Актуальність і перспективність досвіду роботи Колєнової О.І. з питання «Цілеспрямоване формування предметної і ключових  компетентностей в ході реалізації мовленнєвої змістової лінії на уроках української мови»  полягає в тому,що такий підхід забезпечує впровадження механізму реалізації завдань компетентнісного підходу в навчанні української мови в контексті положень  «Нової української школи», згідно з Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти.

Результатом такого творчого підходу вчительки до виконання оновленої програми   є те , що учні навчилися  складати і розігрувати діалоги відповідно до ситуації спілкування, писати електронні листівки-вітання, оголошення для розміщення на веб-сторінці, статті певного змісту до Вікіпедії, створювати рекламу шкільного творчого конкурсу,що в підсумку і є цілеспрямованим формуванням  предметної і ключових  компетентностей в ході реалізації мовленнєвої змістової лінії на уроках української мови.

Виконання саме рекомендованих видів робіт дають змогу формувати у дітей здатність вільно володіти державною мовою з логічним обґрунтуванням та оцінкою висловленої думки,підвищують рівень мовленнєвої культури, вчать оцінювати  словникове багатство української мови та її естетичну цінність ,а ще – вони сучасні.

Головним досягненням своєї роботи сама Колєнова О.І. вважає творчий, особистісно зорієнтований процес навчання, який дасть змогу кожному її учневі можливість бути компетентним у житті.

Наскрізні змістові лінії

У навчальних програмах з усіх предметів виокремлено такі наскрізні змістові лінії:

«Екологічна безпека та сталий розвиток»

«Громадянська відповідальність»

«Здоров'я і безпека»

«Підприємливість та фінансова грамотність».

     Наскрізні змістові лінії відбивають провідні соціально й особистісно значущі ідеї, що послідовно розкриваються у процесі навчання і виховання учнів. Наскрізні змістові лінії спільні для всіх навчальних предметів, є засобом інтеграції навчального змісту, корелюються з ключовими компетентностями, опанування яких забезпечує формування ціннісних і світоглядних орієнтацій учня, що визначають його поведінку в життєвих ситуаціях. Реалізація наскрізних змістових ліній полягає у відповідному трактуванні навчального змісту тем і не передбачає будь-якого його розширення чи поглиблення.

     Змістова лінія «Екологічна безпека та сталий розвиток» націлена на формування в учнів соціальної активності, відповідальності та екологічної свідомості, готовності брати участь у вирішенні питань збереження довкілля і розвитку суспільства, усвідомлення важливості сталого розвитку для майбутніх поколінь.https://youtu.be/Lbify6fVKHM

      Реалізація змістової лінії «Громадянська відповідальність» сприятиме формуванню діяльного члена громади і суспільства, який розуміє принципи і механізми функціонування суспільства, є вільною особистістю, яка визнає загальнолюдські й національні цінності та керується морально-етичними критеріями і почуттям громадянської відповідальності у власній поведінці. https://youtu.be/G4QIE5TUkBE    

     Вивченням питань, що належать до змістової лінії «Здоров'я і безпека» прагнуть сформувати учня як духовно, емоційно, соціально і фізично повноцінного члена суспільства, який здатний дотримуватися здорового способу життя і формувати безпечне життєве середовище.https://youtu.be/j2TbEfYYLcI

    Змістова лінія «Підприємливість та фінансова грамотність» націлена на розвиток лідерських ініціатив, здатність успішно діяти в технологічному швидкозмінному середовищі, забезпечення кращого розуміння молодим поколінням українців практичних аспектів фінансових питань (здійснення заощаджень, інвестування, запозичення, страхування, кредитування тощо).

https://youtu.be/Px_4lyi7iOo

8 мультфільмів, які навчають дитину толерантності (для використання у роботі)

https://www.empatia.pro/8-multfilmiv-yaki-navchaut-dytynu-tolerantnosti/

5 мультфільмів, які допоможуть запобігти булінгу серед дітей

https://www.empatia.pro/5-multfilmiv-yaki-dopomozhut-zapobigty-bulingu-sered-ditej/

                        ВИДИ МОВНОГО РОЗБОРУ

Фонетичний розбір

                     Послідовність розбору

1. Слово із записом транскрипцією.

2. Кількість складів, відкриті і закриті склади, наголоше­ний склад.

3. Голосні звуки (наголошені і ненаголошені; як вимовля­ються, якими буквами позначаються).

4  Приголосні звуки (тверді чи м'які, дзвінкі чи глухі; як вимовляються, якими буквами позначаються).

5. Кількість звуків і букв.

Морфемний розбір

Послідовність розбору

1. Слово.

2. Закінчення, його значення (вказівка на граматичне зна­чення роду, числа, відмінка, особи).

3. Основа, характеристика її (з яких морфем складається).

4. Корінь, два-три спільнокореневі слова.

5. Префікс, його значення (при можливості), два-три слова з тим же префіксом.

6. Суфікси, їх значення (при можливості), два-три слова з тими ж суфіксами.

Словотвірний розбір

Послідовність розбору

1. Слово.

2. Слово, від якого утворене дане.

3. Твірна основа.

4. Словотворчі морфеми.

5. Спосіб творення.

Морфологічні розбори

Послідовність розбору іменника як частини мови

1. Слово. До якої частини мови належить.

2. Початкова форма (називний відмінок однини).

3. Яка назва предмета (назва власна чи загальна; назва істотна чи неістотна).

4 Морфологічні ознаки (рід, число, відмінок)

5. Відмінна група.

6. Синтаксична роль.

7.  Спосіб творення (якщо є).

8. Вимова та написання.

Послідовність розбору прикметника

 як частини мови

1. Слово.  Назва частини мови.

2. Початкова форма (називний відмінок однини чоловічого роду).

3. Група за значенням (якісні, відносні чи присвійні); сту­пінь   порівняння (для якісних).

4. Морфологічні ознаки (рід, число, відмінок).

5. Форма (повна чи коротка).

6. Група тверда чи м'яка.

7. Спосіб творення (якщо е).

8. Синтаксична роль.

9. Вимова та написання.

Послідовність розбору числівника

як частини мови

1. Слово. Назва частини мови.

2. Початкова форма (називний відмінок однини).

3. Розряд за значенням (кількісний чи порядковий, якщо кількісний, то який).

4. Група за складом (простий чи складений).

5. Морфологічні ознаки: відмінок, рід і число (якщо є).

6. Синтаксична роль.

7. Вимова і написання.

Послідовність розбору займенника

 як частини мови

1. Слово. Назва частини мови.

2. Початкова форма (називний відмінок однини).

3. На що вказує (на предмет, його ознаку чи кіль­кість).

4. Морфологічні ознаки: відмінок, рід, число (якщо є).

5. Синтаксична роль.

6. Вимова та написання.

Послідовність розбору дієслова

як частини мови

1. Слово. До якої частини мови належить.

2. Початкова форма (неозначена форма).              

3. Вид.

4. Перехідне чи неперехідне.

5. Спосіб,

6. Час.

7. Особа (або рід), число.

8. Дієвідміна.

9. Синтаксична роль.

10. Вимова та написання.

Послідовність розбору дієприкметника

як форми дієслова

1. Слово. Форма якої частини мови. Назва форми.

2. Початкова форма.

3. Активний чи пасивний.

4. Вид.

5. Час.

6. Відмінок, число, рід.

7. Синтаксична роль.

8. Вимова та написання.

Послідовність розбору дієприслівника

1.  Загальне значення. Від чого утворений.

2.  Морфологічні ознаки:

а) вид;

б) невідмінюваність.

3.  Синтаксична роль.

4.  Особливості вимови і написання.

Послідовність розбору прислівника

1.  Частина мови. Загальне значення.

2.  Незмінюваність.

3.  Ступінь порівняння (якщо є).

4.  Розряд.

5.  Синтаксична роль.

6.  Особливості вимови і написання.

Послідовність розбору прийменника

1.  Частина мови. Загальне значення.

2.  Похідний чи непохідний.

3.  З яким відмінком ужитий?

4.  Синтаксична роль.

5.  Вимова і написання.

Послідовність розбору сполучника

1.  Частина мови. Загальне значення.

2.  Що з’єднує?

3.  Сурядний чи підрядний.

4.  Група за значенням.

5.  Група за будовою.

6.  Особливості написання.

Послідовність розбору частки

1.    Частина мови. Загальне значення.

2.    Група за значенням.

3.    Роль у реченні.

4.    Особливості написання.

Послідовність розбору вигука

1.    Частина мови.

2.    Група за значенням.

3.    Що виражає?

4.    особливості вимови і написання.

5.    пунктуаційне оформлення.

 СИНТАКСИЧНИЙ РОЗБІР

       Синтаксична система мови складна. До неї входять дві якісно відмінні одиниці — словосполучення і речення (просте і складне), конструкції з прямою мовою, а також пов'язані за змістом і гра­матично групи речень, що носять назву складного синтаксичного цілого або надфразної єдності. Усі ці мовні одиниці — об'єкт синтаксичного розбору.

  СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ

Послідовність  розбору словосполучень

1. Виділити словосполучення з речення.

2. Назвати головне і залежне слово, поставити питання, вказати спосіб синтаксичного зв'язку.

3. Визначити вид словосполучення за головним словом.

4. Накреслити схему будови.

 

ПРОСТЕ НЕУСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ

Послідовність  розбору простого неускладненого речення

1. Знайти граматичну основу речення і встановити, що воно просте.

2. Назвати тип речення за метою висловлювання;

якщо воно окличне, відзначити це.

3. Розглянути будову речення:

— двоскладне чи односкладне;

— якщо односкладне — вказати тип;

— непоширене чи поширене;

— повне чи неповне.

4. Назвати члени речення і вказати, чим вони виражені у такій послідовності:

— підмет і присудок;

— другорядні члени речення, залежні від підмета (група підмета);

— другорядні члени речення, залежні від присудка (група присудка).

5. Пояснити розділові знаки.

СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ

Найголовніше завдання аналізу складних речень — визначити кількість простих речень, що увійшли до його складу, вказати, в яких зв'язках вони перебувають, які засоби вираження цих зв'яз­ків. При цьому слід мати на увазі, що до складного речення мо­жуть входити прості речення найрізноманітнішої структури — двоскладні і односкладні, поширені і непоширені, повні і неповні, неускладнені і ускладнені. Кожна з частин складного речення може бути розглянутою як просте речення з застосуванням відповідного плану розбору.

У наведених прикладах аналізу до структури простих речень як частин складного будемо вдаватися лише в окремих випадках, тоді, коли в ній будуть наявні такі способи вираження членів ре­чення, з якими пов'язані типові труднощі і помилки.

Будь-яке складне речення є одиницею комунікативною, має певне інтонаційне оформлення. На ці особливості складного рече­ння треба вказувати на початку аналізу, перед характеристикою його частин.

СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ

Послідовність  розбору складносурядного речення

1. Охарактеризувати все речення за метою висловлювання та інтонацією.

2. Констатувати, що речення складне, має більше однієї граматичної основи.

3. Вказати кількість простих речень, що входять до складного, смислові відношення між ними.

4. Обгрунтувати наявність сурядного зв'язку між реченнями (граматична незалежність однієї частини від іншої, використання сполучників сурядності).

 5. Обгрунтувати вживання розділових знаків.

6.     При потребі — проаналізувати структуру  простих речень.

СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ

Послідовність  розбору складнопідрядного речення

1. Охарактеризувати все речення за метою висловлювання та інтонацією.

2. Знайти в реченні головні члени, констатувати, що в ньому більше однієї граматичної основи.

3. Визначити .межі простих речень, що входять до складного, смислові відношення між ними.

4. Вказати головне і підрядне речення.

5. Визначити вид підрядного речення.

6.Вказати засоби його зв'язку з головним.

7. Пояснити вживання розділових знаків.

8. При потребі — проаналізувати структуру складових частин.

БЕЗСПОЛУЧНИКОВЕ СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ

Послідовність  розбору безсполучникового складного речення

7. Охарактеризувати речення в цілому — за метою висловлювання і за інтонацією.

2. Вказати граматичні основи простих речень.

3. Визначити характер смислових відношень між простими реченнями.

4. Пояснити розділові знаки.

СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ З РІЗНИМИ ВИДАМИ ЗВ'ЯЗКУ

Структура складних речень з різними видами синтаксичного зв'язку дуже різноманітна, тому досягти повноти їх характеристи­ки важко: аналіз був би надто громіздкий. Це змушує обмежува­тись спрощеними схемами розбору, структуру простих речень у складі таких конструкцій розглядати лише вибірково. Найваж­ливіше, щоб учні побачили, з яких частин (окремих простих ре­чень або об'єднаних у блоки) складається вся конструкція, бо саме цим визначається уміння будувати такі речення, надавати їм не­обхідного пунктуаційного оформлення.

Послідовність розбору складного речення  з різними видами зв'язку

      1. Визначити кількість простих речень (за кількістю граматичних   основ).

2. Проаналізувати смислові зв’язки між простими реченнями.

3. Охарактеризувати засоби синтаксичного зв'язку.

4. Обгрунтувати вживання розділових знаків.

5.     При потребі — проаналізувати будову окремих , складових частин.

СКЛАДНЕ СИНТАКСИЧНЕ ЦІЛЕ

         

Складним синтаксичним цілим або надфразною єдністю називають групу речень, об'єднаних за змістом і за допомогою певних мовних засобів. Аналіз складного синтаксичного цілого полягає в тому, щоб:

1) визначити тему, висвітленню якої підпорядковані всі речення, які до нього входять;

2) виявити логічні зв'язки між ре­ченнями;

3) вказати, за допомогою яких мовних (лексичних і гра­матичних) засобів забезпечується зв'язок між складовими части­нами уривка і сприймання усіх їх як смислової і граматичної цілості.

Послідовність  розбору складного синтаксичного цілого

       1. Визначити тему уривка.

2. Вказати, до якого типу висловлювань він належить.

3. Вказати кількість речень, характер логічного зв'язку між ними. 

4. Виявити мовні засоби зв'язку між окремими реченнями.

5. Виявити лексичні і граматичні засоби, що забезпечують цілісність уривка.

РЕЧЕННЯ 3 ПРЯМОЮ МОВОЮ

Розбір конструкцій з прямою мовою зумовлений специфікою їх будови: вони складаються з двох частин — авторських слів, що становлять речення, позбавлене змістової довершеності, і прямої мови, яка вносить необхідні доповнення. Обидві частини пов'яза­ні між собою за змістом та інтонацією. Авторські слова можуть займати різну щодо прямої мови позицію — перед нею, після неї, всередині між її складниками. Від цього залежить вживання роз­ділових знаків.

 Послідовність  розбору речення з прямою мовою

       1. Вказати пряму мову і слова автора, інтонаційний і змістовий   зв'язок між ними.

2. Визначити місце прямої мови стосовно слів автора.

3. Скласти загальну схему речення з прямою мовою.

4. Пояснити розділові знаки.

5. Проаналізувати окремо пряму мову і слова автора, вказуючи (більш чи менш повно) особливості їх структури.

                             

ПУНКТУАЦІЙНИЙ РОЗБІР

      

Цей вид мовного розбору знаходить застосування як окреме завдання або ж як складова частина синтаксичного розбору. Здій­снюється він як в усній, так і в письмовій формі. Оскільки пись­мове обгрунтування розділових знаків надто громіздке, найчастіше застосовують умовно-графічне позначення пунктограм.

Послідовність  пунктуаційного розбору речення

1. Назвати синтаксичну одиницю, що підлягає

    пунктуаційному аналізові,                      

2. Назвати розділовий знак.

3. Вказати функцію розділового знака.

        4. Перелічити умови, при яких вживається даний розділовий знак   

        5. Вказати на особливості інтонації, її співвідношення з пунктуацією.

СТИЛІСТИЧНИЙ РОЗБІР ТЕКСТУ

Стилістичний розбір передбачає віднесення тексту до певного функціонального стилю на основі виконуваної ним комунікатив­ної функції і тих стильових ознак, які забезпечують досягнення поставленої мети. У ході цієї роботи з'ясовується, які мовні засо­би, передусім стилістично забарвлені, використано в тексті. Та­ким чином, у процесі аналізу з'ясовуються питання як стилістики мови, так і стилістики мовлення.

 Послідовність  стилістичного розбору тексту

l. Визначити комунікативні завдання тексту.

2. Вказати сферу застосування тексту, мовленнєву ситуацію, жанр висловлювання.

3. Вказати і обгрунтувати форму викладу змісту (монологічна, діалогічна).

4. Назвати характерні особливості висловлювання (невимушеність чи офіційність, образність, емоційність та ін.)

5. Вказати мовні особливості (лексика, фразеологія, граматика).

 б. Зробити висновок про належність тексту до того чи іншого стилю.

ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДІВ

І ПРИЙОМІВ НА УРОКАХ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ

Нині перед учителем української мови та літе­ратури постає нелегке питання: як зробити, щоб урок був радісним і цікавим для учнів, щоб розкрив творчий потенціал особистості, поставив у си­туацію морального вибору і прийняття самостійного рішення?

А цього можна досягти лише за умови, коли вчитель-словесник знайде шляхи найефективнішого до­сягнення мети навчання і прийомів оптимізації нав­чального процесу, змінивши сам підхід до здобуття знань з мови та літератури. Ймовірно, що саме інтерак­тивні технології навчання є нині найефективнішими. Інноваційний підхід забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань, активне функціонування інтелекту­альних та вольових сфер, дає відчуття потреби у само­освіті, формує стійкий інтерес до предмета, сприяє розвитку творчої особистості. Вчитель має переймати­ся ефективністю власної та учнівської співпраці й шу­кати складові успішної взаємодії. А проектуючи урок , включаючи в його структуру той чи інший елемент, не забувати ставити собі запитання: Навіщо я це роблю? Чи досягну я тієї мети, якої прагну?

Однотипність уроків знижує учнівську активність, притупляє увагу.

Нестандартні уроки — це не самоціль, а органічний стиль навчання. Одноманітність втомлює.

Інтерактивні технології навчання. Теоретичний аспект (інтерактивний — взаємодіючий)

Правила організації такого навчання:

1. До роботи залучаються (тією чи іншою мірою) всі учасники навчального процесу.

2. Вони повинні мати певну психологічну підготов­ку (скутість, неконтактність, самозаглибленість — за­важають).

3. Клас ділиться на підгрупи.

4. Виділяється група експертів для допомоги вчи­телю.

5. До заняття відповідно готується приміщення (на­приклад, столи ставляться «ялинкою», щоб кожен учень сидів боком до ведучого і мав змогу спілкувати­ся в малій групі).

6. Учитель розробляє необхідні для творчої роботи матеріали.

7. Учні налаштовуються на неухильне додержання процедури і регламенту.

8. Створюється атмосфера довіри, природності, не­вимушеності, приємної бесіди.

Урок має бути ефективним, оптимальним за структурою. Вимога до сучасного уроку — інтеграція знань з різних предметів.

На кожному уроці дається учням час для роздуму, переживання, вибору позиції і обов'язково словесного звучання своїх думок.

Насамперед — потреби дитини в пізнанні, само­ствердженні, творчості, емоційній насолоді, спілку­ванні, праці, самостійності, теоретичній і практичній озброєності, грі, тобто самореалізації. Цей етап уроку називають американські педагоги рефлексією (фаза уроку, протягом якої учні осмислюють відкриті й усвідомлені ними на занятті ідеї; в цей час вони запи­тують, інтерпретують, застосовують, сперечаються, дискутують, змінюють і поширюють здобуті знання).

Завдання уроку:

— розв'язання навчальних виконавчих завдань;

— розвиток комунікативних вмінь і навичок;

— виконання роботи в команді;

— можливість зміни форм діяльності.

 Підготовка учня до інтерактивного уроку:

1)  визначення теми дослідження і способів її роз­криття;

2) обґрунтування актуальності теми;

3) цілевизначення і добір матеріалу; 4)первинне сприйняття;

5) спостереження й аналіз;

6) ознайомлення з теоретичним матеріалом чи на­уковою літературою з даного питання;

7)   систематизація спостережень, встановлення певних закономірностей, висновків;

8) аргументація висновків прикладами.

Ознаки кооперативного навчання:

1) наявність спільної мети для всіх членів групи;

2) розподіл праці, функцій та обов'язків;

3) співпраця і товариська взаємодопомога;

4) діяльність усіх і кожного зокрема.

Ознаки групової роботи:

1) поділ групи на підгрупи для досягнення конкрет­ного навчального результату;

2) склад групи змінюється для кожного уроку і від характеру навчальних завдань;

3) кожна група розв'язує певну проблему, яка мо­же бути однаковою, протилежною чи взаємодоповнювальною;

4) робота проводиться так, щоб можна було оціни­ти індивідуальний внесок кожного учня.

Структура уроку:

1. Мотивація (проблемні ситуації — місток для

оголошення теми. Сьогоднішній урок навчить мене... Активізація опорних знань. Надання необхідної інформації).

2. Оголошення, представлення теми та очікування навчальних результатів.

3. Надання необхідної інформації.

4. Інтерактивні вправи.

5.  Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку:

— прояснити зміст опрацьованого;

— порівняти результати з очікуваним;

— проаналізувати, чому так сталося, зробити вис­новки;

— закріпити чи відкоригувати засвоєне;

— визначити нові теми для обмірковування;

— установити зв'язок між тим, що вже відомо і що потрібно засвоїти;

— скласти план подальших дій.

Методи:

1) робота в маленьких групах — в парах, два, чотири, всі разом, змінні трійки, перехресні групи, карусель, ак­варіум, проектна робота, ти — мені, я — тобі, коло ідей;

2) фронтальна робота — робота всього класу: коло знань, мікрофон, мозковий штурм, навчаючись — вчусь, пилка, кейс-метод, дерево розв'язків, згадай, будьте пильними, павутиння слів, загадки-жарти;

3)  дискусійне навчання — публічне обговорення питання — піраміда, ток-шоу, дебати, нескінченний ланцюжок, гучна група;

4) ігрове навчання — залучення до гри: рольова гра, спрощене судове засідання, урок-мандрівка, урок-казка, урок-турнір, урок-екскурсія, урок-конкурс, урок-зустріч, імітація, плюс-мінус, ти — стиліст, відшукай слово, слідами власних помилок, правописна селекція, лінгвоестафета, мовний (літературний) аукціон, вста­нови відповідність, літературні ілюстрації, з контекс­ту, авторство і т. д.

Проведення інтерактивних вправ:

1. Інструктаж, розподіл в групи, розподіл ролей.

2.   Виконання  завдання — максимум  для  са­мостійності.

3. Презентація результатів.

4.  Рефлексія результатів: індивідуальна робота, в парах, групах (усно чи письмово) — з якою метою ро­били? Чому навчились? Чого б хотіли навчитись, на що слід звернути увагу?

Робота «експерта»

1)  уважно стежить за ходом виконання завдань членами групи;

2) визначає, хто найактивніше і творчо працює;

3) визначає, які були допущені помилки і ким;

4) виступає після висловлювань всіх членів групи, аналізуючи їхню роботу;

5) виставляє оцінку групі за роботу;

6)  слухає уважно виступи інших груп, висловлює критичні зауваження щодо їхньої роботи на уроці;

7) робить висновок, чи корисною була ця робота, чи була творчою.

Інноваційні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови

Особисті асоціації — допомагають розвинути творчі здібності, інтелект, нестандартність мислення, уяву, фантазію, орієнтують на пошук нових ідей, фактів, образів і т. д.

Блок-опора — застосовується опорна схема при подачі нового матеріалу або узагальненні вивченого.

Лови помилку — свідомо допущена вчителем по­милка, яку потрібно помітити і виправити.

Словограй — робота в командах: 1 — вибрати те, що правильно, 2 — те, що неправильно.

Чарівна скринька — сприяє активізації та розвит­кові розумових і мовленнєвих здібностей, мислення, пам'яті, уваги, спостережливості. Робота в групах — витягують номерки запитань, на які дають відповідь.

Конструювання — розвиває мовлення школярів, активізує пізнавальну й творчу діяльність, готує до сприйняття інших тем. Це вправи на побудову речень, словосполучень, текстів, міні-творів і т. д. Конструк­тивні завдання: скласти речення за поданим почат­ком; перебудувати речення; доповнити речення; пере­творити з одного виду в інший; реконструювати ре­чення.

Я так думаю — в основі лежить інтерактивна тех­нологія навчання «Прес», яка використовується при обговоренні дискусійних питань та проведенні вправ, у яких потрібно зайняти й чітко аргументувати власну позицію. Використовується на етапі закріплення ново­го матеріалу, коли учень повинен аргументувати свій вибір, і на уроках зв'язного мовлення, сприяє розвит­ку логічного мислення.

Я — тобі, ти — мені — використовується під час вивчення нового матеріалу або узагальнення та повто­рення вивченого. Клас ділиться на групи, окремим уч­ням роздається інформація, яку вони доводять до інших.

Дидактична гра — мовна, рольова, ситуативна, брейн-ринг, турнір і т. д. Можна використовувати на будь-якому уроці.

Гра «Ти — оратор» — різне читання, наголошу­вання, виступ і т. д.

Ситуативно гра — скласти діалог, обіграти ситу­ацію.

Мовна гра «Коректор» — знайти помилку, випра­вити, скласти словосполучення, речення — сприяє культурі мовлення.

«Відшукай ключ» — вносить елемент гри, твор­чості — стимулює роботу. У правильно записаних сло­вах підкреслити певні букви, щоб прочитати зашиф­роване — використовується для перевірки засвоєного матеріалу.

«П'ятий зайвий» — відкинути зайве, що не сто­сується даного матеріалу.

Алгоритмування — система розумових дій, вико­нання яких допомагає робити правильні висновки. Є алгоритми-схеми, алгоритми-інструкції, альтерна­тивні алгоритми. Сприяє виробленню вмінь, коли учень здатний використовувати свої знання на прак­тиці — «переносити» правило на аналізоване слово, речення і т. д.

Пошукові методи інтерактивних технологій

у викладанні української літератури Аналіз художнього тексту  з  використанням знань з інших гуманітарних галузей.

Бесіда за Сократом — учні ставлять проблемні запитання і шукають шляхи їх розв'язання.

Ділова гра — відтворення поведінки і конкретних працівників (учитель, журналіст, редактор, перекла­дач і т. д.)

Дискусія — висловлення різних поглядів під час обговорення складної проблеми і пошуку істини.

Мікродискусіі — та ж дискусія, лише з мінімаль­ною кількістю диспутантів.

Творча лабораторія — учасники мікрогруп пода­ють свої творчі здобутки: вірші, міні-твори, новели, сценарії і т. д.

Мозкова атака — у групі створюється підгрупа, одні — генератори ідей, інші — критики.

Саморозвиток — учень сам аналізує свій виступ, критично оцінює себе, вказує на недоліки.

Проблемний семінар — під час роботи в групах учні доходять істини, пройшовши шлях суперечок і дискусій.

Акваріум — кілька учнів ведуть дискусію, а закріплені за ними спостерігачі уважно стежать, а потім висловлюють свої зауваження, коментарі.

Літературні диктанти — ілюстративний, акро-диктант, цитатний, хронологічний, логічний, лінійний.

Інтерв'ю з автором, літературознавчі повідом­лення, дослідження, експерименти, гра «Зміни сю­жет», «мозаїка», «карусель», «дерево рішень», «судо­ве засідання» і т. д.

Спільні проекти — дослідницькі, творчі, ігрові, інформаційні, прикладні.

Урок запитань-відповідей — доречний для закріплення та узагальнення чималої теми чи розділу навчального матеріалу.

Урок самоконтролю — за допомогою контрольних карток учні перевіряють свої знання.

Як планувати такі уроки?

1.  Мотивація. Чому цей урок важливий? Як він пов'язаний з попереднім і з наступним? Які можли­вості надає для розвитку критичного мислення?

2. Завдання уроку. Розуміння яких проблем будуть досягатися? Які дії учнів передбачено із здобутими знаннями чи розумінням проблем?

3. Передумови. Що школяр має вже знати, що по­винен уміти робити для того, щоб успішно засвоювати навчальний матеріал?

4.  Оцінювання. Яких доказів того, що учні дійсно навчаються, буде знайдено?

5.  Ресурси та використання часу, необхідних для навчального процесу.

6. Групування. Як повинні бути згруповані учні для цього навчального процесу?

7.  Власне урок. Івокація (актуалізація). Підвести учнів до формування запитань та цілей навчання, до оцінювання своїх попередніх знань.

8. Усвідомлення змісту. Яким чином учні досліджу­ватимуть зміст? Як будуть відслідковувати усвідом­лення змісту?

9.  Рефлексія. Яким чином можна використати зміст уроку? Спрямування на обмірковування нових знань, на запитання, що залишилися, та на розв'язан­ня неясних моментів.

10. Закінчення. Яких результатів треба досягти на уроці? Наскільки бажаним є остаточне розв'язання проблем?